Поринемо в історію водного поло та розповімо про знакову фігуру для цього виду спорту – Олексія Баркалова.
Потрапив до Міжнародної зали слави плавання у Флориді, заради перемоги – грав із тріснутою барабанною перетинкою та став легендою і як гравець, і як тренер. Усе це – про відомого на весь світ українця.
Олексій Баркалов народився на Харківщині, рано втратив маму, тож його виховував батько. Водним поло почав займатися у 14 років. Талант хлопця помітили, і невдовзі спортсмен виступав за юніорську збірну Харкова та молодіжну команду країни. Згодом Олексій виступав за харківське та київське «Динамо».
За свою кар'єру наш співвітчизник досягнув найбільших висот – здобув аж три медалі Олімпійських Ігор: став олімпійським чемпіоном 1972 і 1980 років, срібним олімпійським призером 1968 року. Це найтитулованіший спортсмен в історії українського водного поло, яким пишається уся спортивна спільнота.
До речі, на олімпіаді 1972 року відбувся епізод, який дуже добре характеризує силу духу Олексія Степановича. У грі фінального раунду з югославами, після того як Баркалов забив три м’ячі поспіль, його серйозно травмували суперники: після удару ногою у вухо тріснула барабанна перетинка. Спортсмен втратив свідомість та не зміг продовжити гру. Той матч його команда таки виграла, але у наступному поєдинку Олексій Степанович був на лаві запасних. Під час наступного матчу з Німеччиною його збірна почала програвати з рахунком 0:2. Попри травму та проблеми з координацією Олексій Баркалов не зміг бути осторонь та вийшов на гру. І не даремно – він зміг привести команду до перемоги (4:2).
Варто згадати, що Олексій Баркалов – гіннесівський рекордсмен. Він потрапив до Книги рекордів Гінесса в 1993 році, адже зіграв за збірну аж 412 матчів. Цього ж року його ім'я вписали до Міжнародної зали слави плавання, це масштабний музей для вивчення історії плавання в США та в усьому світі. Це справді унікальні досягнення, які лише підтверджують, що наш співвітчизник був одним із найсильніших ватерполістів у світі.
Олексій Баркалов збудував успішну кар'єру не лише як гравець, але й як тренер. Він здобув звання і заслуженого майстра спорту (1970р.), і заслуженого тренера (1988р.). Легенда водного поло був головним тренером збірної України (1995–1998), президентом Федерації водного поло України (1997–1999), а згодом ділився своїм досвідом, виховуючи наступне покоління ватерполістів, на посаді головного тренера молодіжної збірної України (2001–2002).
Без Олексія Степановича українське водне поло просто неможливо уявити. Така сильна особистість стала прикладом не лише для майбутніх поколінь ватерполістів, але й для представників інших видів спорту. Пишаємося та пам’ятаємо такого легендарного співвітчизника. Сьогодні, 18 лютого, Олексію Баркалову мало б виповнитися 77 років.
Потрапив до Міжнародної зали слави плавання у Флориді, заради перемоги – грав із тріснутою барабанною перетинкою та став легендою і як гравець, і як тренер. Усе це – про відомого на весь світ українця.
Олексій Баркалов народився на Харківщині, рано втратив маму, тож його виховував батько. Водним поло почав займатися у 14 років. Талант хлопця помітили, і невдовзі спортсмен виступав за юніорську збірну Харкова та молодіжну команду країни. Згодом Олексій виступав за харківське та київське «Динамо».
За свою кар'єру наш співвітчизник досягнув найбільших висот – здобув аж три медалі Олімпійських Ігор: став олімпійським чемпіоном 1972 і 1980 років, срібним олімпійським призером 1968 року. Це найтитулованіший спортсмен в історії українського водного поло, яким пишається уся спортивна спільнота.
До речі, на олімпіаді 1972 року відбувся епізод, який дуже добре характеризує силу духу Олексія Степановича. У грі фінального раунду з югославами, після того як Баркалов забив три м’ячі поспіль, його серйозно травмували суперники: після удару ногою у вухо тріснула барабанна перетинка. Спортсмен втратив свідомість та не зміг продовжити гру. Той матч його команда таки виграла, але у наступному поєдинку Олексій Степанович був на лаві запасних. Під час наступного матчу з Німеччиною його збірна почала програвати з рахунком 0:2. Попри травму та проблеми з координацією Олексій Баркалов не зміг бути осторонь та вийшов на гру. І не даремно – він зміг привести команду до перемоги (4:2).
Варто згадати, що Олексій Баркалов – гіннесівський рекордсмен. Він потрапив до Книги рекордів Гінесса в 1993 році, адже зіграв за збірну аж 412 матчів. Цього ж року його ім'я вписали до Міжнародної зали слави плавання, це масштабний музей для вивчення історії плавання в США та в усьому світі. Це справді унікальні досягнення, які лише підтверджують, що наш співвітчизник був одним із найсильніших ватерполістів у світі.
Олексій Баркалов збудував успішну кар'єру не лише як гравець, але й як тренер. Він здобув звання і заслуженого майстра спорту (1970р.), і заслуженого тренера (1988р.). Легенда водного поло був головним тренером збірної України (1995–1998), президентом Федерації водного поло України (1997–1999), а згодом ділився своїм досвідом, виховуючи наступне покоління ватерполістів, на посаді головного тренера молодіжної збірної України (2001–2002).
Без Олексія Степановича українське водне поло просто неможливо уявити. Така сильна особистість стала прикладом не лише для майбутніх поколінь ватерполістів, але й для представників інших видів спорту. Пишаємося та пам’ятаємо такого легендарного співвітчизника. Сьогодні, 18 лютого, Олексію Баркалову мало б виповнитися 77 років.